– Я читаю книги, як ти п’єш пиво!
– Тоді в тебе серйозні проблеми з читанням.
розмова Ліси Сімпсон і її батька Гомера
Найкоротший для письменника шлях від любові до ненависті – це шкільна програма. Вмить із об’ємного автора можна в очах цілого покоління перетворитися на картонного мученика-патріота, який їсти-не їсть, спати-не спить, кохати-не кохає, а все вболіває за долю простого люду і неньки-України (заплющуй очі і думай про Англію, як казали мами порядним британським дівчатам перед весіллям). Половина уроків літератури у нас минули під цим самим девізом: заплющуй очі і думай про Англію, дитино.
У кожного з нас є дитяча травма, пов’язана із шкільними уроками літератури, – і, як правило, не одна. У мені травма живе під знаком Павла Тичини: його ім’я міцно викарбовано на дверях моєї гімназії, а ще міцніше – ручкою когось із попередніх поколінь у підручнику літератури за 11-й клас (поруч з усіма невибагливими римами до прізвища поета, які мій попередник придумав). Тичина у цьому просторі був усюди: його портрет – це перше, що учні бачили, заходячи до школи (перший поверх). Далі були музей Тичини (на другому поверсі), кімната імені Тичини (на третьому), «Тичинівські дні» і «тичинівські читання» кілька разів на рік (на всіх поверхах водночас). Довгий час ми були певні, що у шкільному дворі теж стоїть пам’ятник Тичині, але то неочікувано виявився Островський – і ми ніколи не раділи так щиро, як почувши правду, хоча й не знали, хто такий Островський і що він тут робить. У школі не можна було зняти пальто чи з’їсти пиріжок у їдальні, аби на тебе звідкись не дивився Тичина. Це був наш Орвелл, наш святий охоронець і водночас наглядач, наш особистий тип дементора – який вбирав у себе душі і думки від 5-го по 11 клас включно.
Майже в кожній українській школі був такий свій «тичина», на прикладі якого молоде покоління усвідомлювало, куди вимощено дорогу із хороших намірів. І обіцяло собі більше ніколи не брати до рук «цього жаху» й не перечитувати програмних творів із курсу літератури.
Це у нас «вічно живі» класики перетворилися на невмирущих зомбі, а що в інших?
У цьому огляді – про шість країн і шість різних шкільних програм із літератури.